7 див світу, 7 кольорів веселки, 7 днів тижня і 7 відмінків української мови... Цікаве співпадіння, чи не так? Певно, 7 – таки магічна цифра! Так і самі відмінки теж трохи магічні та, звісно надвичайно важливі. Чаму? Бо саме з їхньою допомогою ми встановлюємо зв'язки між словами. Якби відмінки в українській мові раптом зникли, ми просто перестали б розуміти одне одного!
Бо розмовляли б ми приблизно так: Я з сестра ходив до магазину. Дивно звучить, чи не так? Тож детальніше розберемо магію, завдяки якій ми так чудово спілкуємося!
Головне про відмінки
Граматично відмінок є зміною форми імені з допомогою додавання або змінювання відмінкового закінчення. А змінювання слів за відмінками називають відмінюванням.
Відмінок – це граматична словозмінна категорія, що характерна для іменних частин мови (а саме – іменника, прикметника, числівника та займенника, а також для дієприкметника). Відмінок служить для вираження синтаксичних відношень між словами в реченні.
В українській мові налічується сім відмінків: Називний, Родовий, Давальний, Знахідний, Орудний, Місцевий і Кличний.
Цікавий факт: Відмінки є не в усіх мовах світу, інколи їх не буває. От, наприклад, в англійській мові їх лишилося всього два. А в деяких мовах їх навпаки може бути аж надто багато, наприклад, у фінській або угорській (більше десяти!).
Кожен із відмінків має свою назву, своє закінчення та свої запитання:
- Називний (Н.в.) – хто? що? – школа.
- Родовий (Р.в.) – кого? чого? – школи.
- Давальний (Д.в.) – кому? чому? – школі.
- Знахідний (Зн.в.) – кого? що? – школи.
- Орудний (Ор.в.) – ким? чим? – школою.
- Місцевий (М.в.) – на кому? на чому? – на школі.
- Кличний (Кл.в.) – хто? що? (при звертанні) – школо.
Цікавий факт: А чи думали ви над тим, хто вигадав назви українських відмінків? Насправді вони є дослівним перекладом латинських термінів: номінатив, генітив, датив, акузатив, інструменталіс, локатив, вокатив.
Розгляньмо кожен із відмінків детальніше.
Називний відмінок
У спеціальній літературі його також можуть називати номінативом (від лат. casus nominativus, nomino – «називаю», «іменую»). Умовно його можна називати (що й часто і роблять) основним відмінком, від якого утворюються всі інші. Також його ще називають прямим відмінком (отже, всі інші – непрямі). Відповідає на запитання: хто? що?
Зазвичай у реченні він виконує роль підмета, позначаючи суб'єкт, який безпосередньо виконує дію. (Наприклад: Зачувши людину, дятел перестав стукати). А вже підмет у формі Н.в. підпорядковує собі присудок, визначаючи для нього форму числа, роду або особи.
Цікавий факт: У випадку із іменниками середнього роду Називний відмінок завжди збігатиметься зі Знахідним. Це характерна ознака як слов'янських, так й індоєвропейських мов загалом.
Родовий відмінок
У спеціальній літературі його також можуть називати генітивом (від лат. casus genetivus, casus genitīvus, від gigno – «народжую»). Він виражає значення суб'єкта дії, стану або якісної ознаки. Відповідає на запитання: кого? чого? (Наприклад: Ніяких слідів перебування людини – все так заросло, переплелося навколо. Тиша).
У випадку із віддієслівними іменниками середнього роду форма Родового відмінку однини збігатиметься з формою Н.в. однини і множини (кохання, завдання, життя).
Також зверніть увагу на те, що в українській мові іменники чоловічого роду другої відміни в Р.в. однини мають закінчення -а, -я чи -у, -ю (стола / столу, кота, світу).
Цікавий факт: деякі іменники в Родовому відмінку матимуть різне закінчення залежно від значення. Наприклад, акта (документ) – акту (дія), листопада (місяць) – листопаду (опадання листя) тощо.
Давальний відмінок
У спеціальній літературі його також можуть називати дативом (лат. dativus, від do – «даю»). Він позначає роль отримувача будь-чого внаслідок дії суб'єкта. (Наприклад, «Його [інженера] праця може бути інтересною, і йому варто допомогти»). Відповідає на запитання: кому? чому?
Д.в. уживається:
- для позначення особи, до якої направлена певна дія;
- для визначення віку;
- у безособових реченнях;
- зі словами, що виражають необхідність;
- зі словами, що означають дозвіл.
В українській мові іменники чоловічого роду другої відміни в давальному відмінку однини зазвичай мають закінчення -ові, -еві, -єві або ж -у, -ю (клену / кленові, гаю / гаєві). Іменники жіночого роду зазвичай мають закінчення -і / -ам, -і / -ям, -її / ям (гайці / гайкам, лаві / лавам). Якщо ж пригадати прикметники чоловічого роду, то традиційними закінченнями для них будуть -ому / -им, -ьому / -ім (чорному / чорним, безмежному / безмежним), а для прикметників жіночого роду -ій / -им, -ій / -ім (красивій / красивим, захопливій / захопливим).
Цікавий факт: Деякі мовознавці впевнені, що насправді закінчення -у, -ю не властиві українській мові, тож варто використовувати лише такі варіанти закінчень як -ові або -еві.
Знахідний відмінок
У спеціальній літературі його також можуть називати акузативом (лат. accusativus; від accuso – «звинувачую»). Він виражає об'єкт, що зазнає прямої дії з боку суб'єкта (Наприклад, «Я видав свою книгу»). Головною функцією З.в. є демонстрація прямого об'єкту, міри та тривалого часу. Відповідає на запитання: кого? що?
Важливо знати, що у З.в. однини іменники першої відміни твердої та мішаної груп матимуть закінчення -у, а м’якої групи -ю (тишу, пісню, коровою). А от якщо говорити про Знахідний відмінок множини, то іменники першої відміни матимуть форму, однакову з формою Називного або Родового відмінка множини (хмари, розбишак). До того ж:
- іменники, що є назвами осіб та істот матимуть форму, до збігатимуться із формою Р.в. множини (жінок, лікарів);
- іменники, що не означають істот, матимуть форму, однакову із формою Н.в. множини (камені, дерева).
Цікавий факт: прийменники «про» та «через» уживаються виключно зі Знахідним відмінком.
Орудний відмінок
У спеціальній літературі його також можуть називати інструменталом (лат. instrumentalis, від instrumentum – «знаряддя»). Він означає засіб / інструмент, за допомогою якого виконується дія. (Наприклад, Квіти у саду поливалися теплим дощем). Найчастіше виражає обставину:
- часову (часом, ночами);
- просторову (небом, вулицею);
- образу дії (ногою, словом).
Інколи може слугувати для вираження іменного присудка (Вона стала військовою).
Відповідає на запитання: ким? чим?
Варто знати, що в Ор.в. однини іменники другої відміни матимуть закінчення -ом, -ем /-єм та -ям, -им (шляхом, дощем, піском). А от у множині іменники другої відміни матимуть закінчення -ами, -ями, -ми (морями, містами).
Місцевий відмінок
У спеціальній літературі його також можуть називати локативом (лат. locativus, від locus – «місце»). Його основним завданням є вираження місця дії, але також може висловлювати й час дії (Наприклад: У будинку тихо і спокійно). Відповідає на запитання: на / у кому? на / у чому?
Форми М.в. іменників чоловічого роду другої відміни можуть мати два варіанти закінчення: -у та -і (на поеті, у годиннику). Але іноді може додаватися варіант -ові (на кораблі, на кораблю, на кораблеві). Якщо ж говорити про іменники середнього роду, то тут також можуть бути закінчення -і та -у (на вікні / по вікну, на листі).
Цікаво також звернути увагу на займенники: у присвійних можливі паралельні закінчення -єму / -їм (моєму / моїм, твоєму / твоїм). А от питальний займенник чий у М.в. однини матиме взагалі три паралельні форми (чийому, чиєму, чиїм).
Щодо прикметників, то їхнє відмінювання буде аналогічним відмінюванню займенників.
Цікавий факт: У множині може мати лише закінчення -ах / -ях (наприклад, по полях, на воротах). А от форми з «-ам (-ям)» є ненормативними!
Кличний відмінок
У спеціальній літературі його також можуть називати вокативом (лат. casus vocativus, від voco – «кличу», «зову»). Він насамперед позначає звертання до певної особи чи предмета. А ще він покликаний посилити стилістичні функції звертань. Не має своїх питань.
Окремі форми Кл.в. можуть мати іменники чоловічого та жіночого роду однини (винятком є лише слово мати). А в іменників середнього роду та у множині для звертання використовується форма Називного відмінка (поле, море).
Цікавий факт: Кличний відмінок властивий лише іменникам. Оскільки закінчення Кл.в. іменника залежить від того, яке закінчення матиме той самий іменник у Називному відмінку. Важливо розуміти, що всі іменники Кличного відмінка (незалежно від того, яке лексичне значення вони мають!), можуть закінчуваться ЛИШЕ НА 5 різних літер: е, є, о, у, ю.
Кличний відмінок варто використовувати під час звертання до будь-якої особи, навіть якщо це нежива істота. При звертанні можна вказувати не лише на ПІБ, а й на посаду (директоре), особистий стату чи наукове звання (професоре). Токож можливе використання загальних звертань (хлопче, дівчино).
Мнемонічні фрази
Для того, аби без проблем запам'ятати назви всіх відмінків української мови, можна (і варто!) скористатися мнемонічними фразами:
- На Родини Для Зими Осінь Мостить Килими;
- Народив Роман Дитину, Зрубав Очеретину, М'ячик Кинув;
- Назвав Роман Дитину Зайцем, Орав Маленьким Капцем;
- Наша Рая Добре Знає Оцю Мову Калинову.
А ще можна спробувати вигадати такі мнемонічні фрази самостійно!
Корисні сервіси для перевірки правильності відмінювання
Насправді відмінювання – це доволі складно. А все через велику кількість правил та винятків. Тож і не дивно, що часто під час відмінювання іменників помиляються не лише школярі, а й навіть учителі (інколи і таке буває, так!). Якщо ви хочете пересвідчитися в тому, що провідміняли слово правильно, то радимо скористатися спеціальними онлайн-сервісами:
Сподіваємося, ви легко та швидко вивчите всі відмінки, а отже ваша мова буде правильною та вишуканою!
