Що таке «ідеальний алфавіт» та чи існує він? Ідеальним алфавіт стає в тому випадку, коли кожній літері відповідає свій певний звук. Непогано звучить, чи не так? Дійсно непогано, але насправді такого алфавіту не існує. Жодна абетка жодної мови у світі не ідеальна, навіть української. Хоча якщо чесно, то наша абетка таки майже ідеальна: бо має 33 літери та 38 звуків.
А ще вона насправді дуже цікава, та й історія як нашої абетки загалом, так і окремих її літер, заслуговує уваги! Тож поговоримо про унікальні літери української абетки.
Свічечка букви Ї
Тринадцята літера українського алфавіту унікальна, адже жодної схожої букви ви не знайдете в жодній слов'янській абетці, але має непросту долю. Вона створена за зразком кириличної літери і, яка на рівні з літерою и в давньоруській і староукраїнській писемностях позначала звук [i]. Але оскільки писемних шкіл та типів письма було декілька, вживалася ї аж у кількох варіантах.
Буква ї у сучасному розумінні з'являється у книгах Івана Федорова, а видатний український філософ Григорій Сковорода вже регулярно користувався нею. У ХІХ ст. літера стала надзвичайно популярною серед вітчизняних письменників, але вживали вони її дуже по-різному, кому як подобалося. До того ж друкарні на той час не могли надрукувати саме літеру ї, тож способів передачі на письмі звуку [йі] теж було чимало: и, іи, ять, й (і це ще далеко не повний перелік!).
У сучасній українській мові літерою ї позначають сполучення звуків [й+і] та [й+и], вживають на початку, в середині та в кінці слів: їсти, поїзд, солов'їний, свої, Україна.
Цікаві факти про літеру Ї:
- їй присвячують вірші (обов'язково прочитайте поезію Івана Малковича «Свічечка букви Ї»);
- їй встановлюють пам'ятники: 21 лютого 2013 року (на честь Міжнародного дня рідної мови) в Рівному встановили знак, присвячений літері «Ї»;
- вона стала символом спротиву в тимчасово захопленому російськими військами Маріуполі.
Загадкова літера Ґ
П'ята літера української абетки, що позначає звук [ɡ]. Ще одна буква з непростою історією: у спробах максимально наблизити українську мову до російської, ґ намагалися вилучити з абетки та забути. Зрештою, це майже вдалося, адже навіть зараз багато хто помилково вважає, що ґ - така собі модна мовна новинка.
Насправді, якщо ми розкриємо правопис 1928 року, то легко знайдемо там літеру ґ. Натомість у правописі 1933 року її вже немає. Із того часу одна літера г мала надскладне завдання: передати на письмі та в мовленні одразу два звуки [ɡ] та [h]. І якось справлялася із цим завданням аж до повернення Україною Незалежності.
Повернення ґ призвело до іншої крайності: деякі мовці, автори, журналісти чи диктори намагаються використовувати її геть усюди, навіть там, де за усталеними нормами вживається г. Згідно ж із чинним правописом (від 2019 року) літеру ґ пишемо:
- В українських та в давно запозичених і зукраїнізованих словах: а́ґрус, ґа́ва, ґа́зда́ , ґандж, ґа́нок, ґату́нок, ґвалт, ґе́ґати, ґедзь, ґелґота́ти, ґелґотіти, ґерґелі, ґерґота́ти, ґерґоті́ти, ґи́ґнути, ґирли́ґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґо́ґель-мо́ґель, ґонт(а), ґрасува́ти, ґра́ти (іменник), ґре́чний, ґринджо́ли, ґрунт, ґу́дзик, ґу́ля, ґура́льня, джиґу́н, дзи́ґа, дзи́ґлик, дриґа́ти і дри́ґати, ремиґа́ти тощо та в похідних від них: а́ґрусовий, ґаздува́ти, ґвалтува́ти, ґе́рґіт, ґратча́стий, ґрунтови́й, ґрунтува́ти(ся), ґу́дзиковий, ґу́лька, проґа́вити тощо.
- У власних назвах - топонімах України: Ґорґа́ни (гірський масив), Ґоро́нда, У́ґля (села на Закарпатті), у прізвищах українців: Ґалаґа́н, Ґалято́вський, Ґе́ник, Ґерза́нич, Ґерда́н, Ґжи́цький, Ґи́ґа, Ґо́ґа, Ґо́йдич, Ґо́нта, Ґри́ґа, Ґудзь, Ґу́ла, Лома́ґа.
Цікаві факти про літеру Ґ:
- за нею сумували: Борис Антоненко-Давидович навіть написав статтю, яку назвав «Літера, за якою тужать»;
- нею цікавилися: у «Словнику української мови» Бориса Грінченка можна знайти слово, яке складається тільки з цієї літери (воно є фонетичним варіантом застарілого прийменника «к»). «Добре ґ лежачій колоді і огонь класти».
Цікава історія літери Ф
Так, вона не є унікальною, але історія її появи в нашій мові цілком варта уваги! До речі, чи знали ви, що звук [ф] є одним із найменш уживаних у нашій мові? Чому так? Зараз пояснимо.
Літера ф прийшла до нас із грецької мови: вона була утворена за зразком грецької літери Φ φ («фі»). У церковнослов'янській і старослов'янській звук перетворився на «ферт». Чому саме такий? Є версія, що це банальне звуконаслідування за схожістю з фирканням коней.
І саме факт запозичення і визначив подальшу долю літери, адже жодного питомо українського слова з буквою ф просто немає! Тож і використовують її зазвичай у словах, що мають грецьке, латинське та західноєвропейське походження. У питомо українських словах інколи дійсно хочеться вимовляти ф: хвіртка, хвала, хвацький, хвилина. Але це, звісно, неправильно.
Цікаво, чи не так? Але це лише дрібна частина коштовних цікавинок, якими може похвалитися українська мова. Насправді існує безліч мовних нюансів, які варто враховувати всім, хто хоче говорити та писати правильно. Утім, нічого нереального немає, тим паче, що існують корисні мовні лайфхаки, які прийдуть на допомогу у складній ситуації. Які саме? Дізнатися це ви зможете з конкурсу«Лайфхаки з української мови», який ми підготували спеціально до Дня української писемності та мови.
Долучайтеся та не забудьте розказати про конкурс друзям!
